Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького






З щоденника Вероніки Черняхівської

Запис від 21 квітня 1918 року:
«Надходить Великдень – завтра день, коли всі повинні радіти. А мені, звичайно, ні свята, ні радости. Я силкуюсь «не унівать», але хіба є у мене моє власне життя з того часу як поїхав Кока. Тільки з Ігорем та Марусею мені приємно зустрічатись, а то все одно, чи десь флапіровать, чи сидіти дома. Я так люблю мою чистеньку, ізящну хату, вона якось дає одпочити. І сумно, що прийдеться колись покинути її… Моя хороша хатка! – В ній ніби заховались кращі часини моєї душі. І ній же, в ній був Кокочка. Сьогодні я знов аж задріжжала од надії – прийшов служник і сказав «здравствуйте». Чи то од того, нерви напружені, чи дійсно голос його схожий, але мені здалось, що це Кокочка. Я кинулась на кухню і розчарування було сумним.
Боже, невже потрібно було страждати так всім цілих 4 роки і тілько для того, щоб все знову було по старому. Мені здається, що ми «накануне манархии и одной неделимой Росии». Рік бушувала демократія і тепер вже іде на спад, але скільки крови проллється ще поки не воцариться знов монарх…. Ця вся авантюра з гетьманом Скоропадським здається мені не вічною. Може місяці два буде ще спокій, а там знов різня, стрілянина. Звикли вже до всього, нічим не здивуєш і безмежно прагнеш спокою. Наше покоління одживе, переживе своє горе для того, щоб діти і внуки «благоденствовали». І не ми ж одні терпимо. А коли-б скласти всі страждання французів, англічан, німців і всіх, хто приймає участь у цій проклятій війні – чи не затоплять ці страждання людської радости на довгий час? Але що мені наприклад до прийдешнього, до всього, коли дякуючи цій революції, а власне війні, загине Кока?
Ніч.
Христос воскресе із мертвих, смертію смерть поправ, испивши в гробе живот дарував… Як радісно, торжественно в церкві. Ніби щось ясне і всепрощаюче підіймається в грудях і лине до неба.
Я взяла з собою до заутрені Кокіного листа, щоб не бути такою самітньою.
Пішла до церкви сама – так краще. Наші почали б або скандаліть або набридло їм стояти, а в кожному разі не було-б того прозорого настрою од почуття що в цю радісну ніч в мене все-ж є хоч частина, малесенька частина Кокіного «я» — помішали-б. І потім «хрестосовання»…
Де зараз Кока? Як зустрічає він цей дійсно Великий День – невже як і Різдво!
Скільки світу, які радісні безжурні згуки… І пасочки з свічками біля церкви, і різнобарвні вогні… Все свідчить про радість, обновленіє.
Де-ж моя радість – чом її так довго немає?».
Із запису від 22 квітня 1918 р.
«Тато, а особливо мама дуже добрі. Не дивлячись на те, що вже через 3 дні мені буде 18 років, вони возяться зі мною, як з малою. Я безмірно вдячна за ту теплоту, яку вони мені дають, якої так бракує іншим. Мамочка своїми сюрпризами скрашає мені свята, котріх я взагалі не люблю. Вранці тато і мама приходять до мене завше і цілують, угощяють ріжними прєлестями.
Не дивлячись на страшенну дорожнечу, у нас «стіл» не одійшов од ритуалу. І ці різнобарвні яєчки, і власні паски, і самовдоволена ковбаса – все це гарно. Свіжі нові убрання, безжурний настрій…Раніш я не любила свят, особливо Великодня, гості, угощення, все якесь натянуте, непотрібне… А тепер я бачу в цьому всьому велику правду: треба ж одпочити од буденщини, треба хоч раз на рік радіти. Як гарно дзвонять в дзвони. І повітря прозоре, небо чисте, весняне…».
Маруся — Марія Овчаренко (1898 – 1922), однокласниця В. Черняхівської у ІІ українській гімназії.
Ігор – Ігор Лоський (1900 – 1936) – близький друг та однокласник В. Черняхівської у ІІ українській гімназії. Син правника, громадського та політичного діяча, Костянтина Лоського. 1918 р. учасник битви під Крутами, під час якої був поранений. 1921 р. емігрував до Відня, згодом переїхав до Праги. Брав активну участь у громадському житті українського зарубіжжя, один із засновників товариства «Український стяг». З 1927 р. проживав та навчався в Берліні. 1932 р. переїхав з родиною до Львова, викладав історію та французьку мову в Малій греко-католицькій семінарії, працював співредактором часопису «Хліборобський шлях».

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники
Top