Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького






Вже понад сто років «За двома зайцями» є найпопулярнішою українською комедією. Щосезону постановки збирають повні зали глядачів, а однойменний фільм є улюбленим у багатьох поколінь. Михайло Петрович Старицький захоплювався театром з дитинства. Під час навчання в Полтавській гімназії, і вже будучи студентом київського університету, грав у аматорських постановках. Згодом почав мріяти про створення власної професійної трупи. Ясна річ, що справа була непростою: потрібні були чималі кошти, професійні актори і повноцінний репертуар. А однією з найбільших перепон ставала політика царського уряду. Наприкінці 70-х років ХІХ ст., коли заборони послабшали, у Києві організувався так званий «театральний комітет». Активну участь у ньому взяли Микола Лисенко, Олена Пчілка, Володимир Антонович і, звичайно, Михайло Старицький. За мету комітет ставив створення українського професійного театру. Однією з найбільших проблем залишалася відсутність повноцінного репертуару. Написання нових оригінальних творів потребувало значного часу, а ще більше забирала процедура отримання дозволу на їхню постановку. Тоді у Михайла Петровича й виникла думка — доопрацьовувати несценічні п’єси інших авторів. Однією з перших увагу драматурга привернула п’єса “На Кожум’яках” Івана Нечуя-Левицького. Старицький написав листа Левицькому, у якому просив дозволу переробити його твір. Іван Семенович дозволив. А коли Михайло Старицький надіслав йому на рецензію новий варіант комедії, Левицький був у захваті від нового варіанту, навіть наголошував, що це не переробка, а цілком новий, оригінальний твір. Втім, за життя обох авторів, саме за наполяганням М. Старицького на афішах вистави “За двома зайцями” значилося два прізвища авторів: Іван Нечуй-Левицький та Михайло Старицький.

1883 року Михайло Петрович очолив перший український професійний театр, до якого увійшли Марко Кропивницький, Микола Садовський, Марія Заньковецька. Гастролі почалися з Одеси, потім переїхали до Миколаєва, а восени завітали й до Києва. Тоді ж відбулася перша вистава п’єси “За двома зайцями”. Донька М. Старицького, Л. Старицька-Черняхівська, так описувала прем’єру в спогадах:“Театр був повнісінький, публіка приймала п’єсу. Хоч артисти не цілком опанували свої ролі. Садовський, хоч ще зовсім молодий тоді був, важким виявився для ролі Голохвастова, і Заньковецька грала Проню неважно. Добре вийшла тільки остання сцена. Вона внесла в неї щирий драматизм, і глядачам стало жалко цієї дурної, покрученої Проні. Зате Кропивницький і Затиркевич були незрівнянні в ролях Сірка та Секлети Лемерихи. Ще треба згадати класичну Химку. Її грала Маньковська. Образ, утворений нею, залишився зразком для усіх виконавиць Химки <…>Про прийом артистів годі й казати — то був прийом! Коли скінчилася вистава, спускали завісу, починалися аплодисменти, вигуки, виклики. Артисти виходили на авансцену, і вмить з гальорки, з лож і з партеру градом летіли до ніг артистів шапки. Артисти кланялися публіці, відкидали в партер шапки і йшли за завісу. Знов виклики, театр ревів. Знову виходили артисти, і знову дощ капелюхів, оплески, вигуки. Артисти кланялися і відкидали у зал шапки. Нарешті втомлені артисти втікали додому, але й тут їх чекала нова притичина: юрба збивалася під театром, і тільки-но Садовський, Заньковецька та Кропивницький виходили з театру, їх підхоплювали на руки і несли з театру додому…». Щоправда Панас Саксаганський, який на той момент вже працював у трупі Старицького більш критично описав перші вистави «За двома зайцями». У власних спогадах актор наголошував не лише на недосконалій грі Садовського та Заньковецької, а й зауважував, що комедія публіці не сподобалася й успіху серед київських глядачів не мала.

На сьогоднішній день складно сказати, чиї спогади точніші, але точно відомо, що після гастролей у Києві 1883 р. трупі Старицького заборонили гастролювати на території Наддніпрянщини. «Пішли по місту сплетні про театр… – писала Старицька-Черняхівська. – Що цей українофільський кагал “возрождает хохломанство, организует при посредстве театральных представлений студенчество и грозит целости Российской Империи”. Зрештою генерал-губернатор Дрентельн викликав батька і завважив йому, що овації, які роблять артистам в театрі, “носять явно демонстративный характер” і, як відомо, заборонив українській трупі наближатися на гарматний постріл до його генерал-губернаторства”. Про те, як складалася історія театру Старицького у наступні роки можна писати багато. На долю драматурга випали зовсім непрості випробування. Але наразі повернемося до п’єси. У наступні роки твір увійшов до репертуару багатьох українських труп. Неймовірно популярним він був у постановках Панаса Саксаганського, який, до речі, став одним з найкращих виконавців ролі Голохвостова.

 

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники
Top