Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького






Вероніка Черняхівська. 1918 р.

Вероніка Черняхівська. 1918 р.

Весна – пора надій та сподівань. І не дивно, що одного травневого дня вісімнадцятирічна Вероніка Черняхівська уявляла життя таким:
«Тілько в повній гармонії тіла і духа – істина. Ні тіло, ні дух не повинні порабощать один одного. І яке це щастя – вічний прогрес, вічне життя, «ощущение жизни» для якоїсь далекої мети, а може і так: врешті життя зробиться такім гарним, що воно само стане «самоцелью» – земля наша ще-ж така молода! І як приємно, що я, з своїм життям, своїми думками, я теж малесенька частинка цієї великої роботи! Але хотіла-б я, щоб люде навіть зробившись мудрішими сховали в серці любов і теплоту – ці два «залога» щастя. Життя само по собі, природа, і головне – кохання, кохання мужчини до жинки (хай навіть, як цього домагаються скептики, воно було-б тільки «половым влечением») і теплота повинні зостатись завше непохитними, щоб бідним «сверчеловекам» не стало холодно в їх «вселенських» оселях…».
(В. Черняхівська. Щоденник. 1917 – 1918 рр. Запис від 21 травня1918 р. Цитату подано зі збереженням авторського правопису. Документ зберігається у фондовій колекції Музею).
У іншому часі та просторі мрії Вероніки може й справдилися б. Та … часи не обирають. У віці 38 років В. Черняхівську було розстріляно за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини…

 

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники
Top