Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького






Пам’ятаємо! 25 квітня 1900 року народилася Вероніка Черняхівська.

 

 

ПАМ’ЯТАЄМО!

25 квітня 1900 р. народилася Вероніка Черняхівська.
Донька письменниці та громадської діячки Людмили Старицької-Черняхівської та професора медицини, одного з перших українських мікробіологів, Олександра Черняхівського, онука Михайла Старицького.1918 р. вона із золотою медаллю закінчила ІІ київську українську гімназію ім. Кирило-Мефодіївського братства. Отримуючи освіту в Інституті народного господарства, паралельно вдосконалювала знання англійської, французької та німецької мов. У першій половині 1920-х рр. брала участь у літературних об’єднаннях «Аспис» та «Гроно». 1927 р. одружилась з німецьким підданим, Теодором Геккеном і переїхала до Берліну. Під час перебування в Німеччині вступила вільною слухачкою до Берлінського університету. 1929 р. повернулася до Києва і була заарештована по процесу «Спілки визволення України». За кілька місяців звільнена за браком доказів. 1938 р. вдруге заарештова за звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини, 22 вересня 1938 р. розстріляна за постановою Особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР.

Пропонуємо сьогодні вашій увазі кілька поезій та фрагмент з особистого щоденника Вероніки. Почуйте крізь десятиліття голос цієї неймовірної жінки. А кожного, хто захоче більше дізнатися про неї, запрошуємо відвідати музей Михайла Старицького.

***

Тихокрила ніч спустилася над нами…
Оповили світ таємні темні тіні…
О, пощо холодними думками
Розвивати її мрії нині –
Легкі тіні…
Оповили світ таємні темні тіні…
З мли минулого такі бліді, несмілі
Виринають в тихій тій хвилині
Спомини далекі мрійні милі –
Тіні білі.
З мли минулого такі бліді несмілі
Виринають спогади кохання,
Постаті, що ми колись любили…
Чути тихі-тихії зітхання –
Тінь страждання.
Постать мила, тінь, що я любила,
Змучилась чекати я – прилинь
І візьми мене на білі свої крила…
Кину все… Заплаче дзвін: дінь-дінь –
Все тінь.
1918 р.

Це було все давно… так давно…
Поринуло у сутінь минулого
В недоспіваній пісні зомліло
Коли сон все повиє несміло
Просить спомину ніжного, чулого,
Ніби тихо зітхає воно…
Зазирає до мене в вікно
Срібним місяця сяйвом прозорим
Мила тінь, тінь неначе забута
І роз’ярює рану отрута
1919 р.

Минулому

Хтось іде, хтось рветься кудись,
Гупає в скелі молотом.
Ген стежки у блакить розійшлись
Заткані золотом.
Хтось співає якісь вільні пісні,
Гне заіржавлені грати.
Гей! Звались чорний гаде,
Дай нам юно сміятись.
Хтось вмира у запеклій борні,
Устеляє білий сніг маками…
Заясніли криштальні вогні,
Вмерли без ляку…

А їм , сльозам осіннім минулого часу,
Тільки тремтіння…
Капають краплі зануджені
Жалобою скуті…
Ясне горіння – зблякне, засне в ній…
Сохнуть – всихають краплі засуджені…
І похоронний дзвін їм на подзвіння….

1921 р.

Переживання 1917 – 1923 рр. Вероніка Черняхівська занотовувала у щоденник. Записи збереглися до наших часів і є унікальними свідченнями епохи. (Публікується зі збереженням авторського правопису).

Щоденник 1917 – 1918 рр. Запис від 16 жовтня 1917 року.

«Люде можуть робити великі відкриття, розум їх може дивувати і захоплювати, але пройде 2-3 століття і на їх ученіє почнуть дивитись як на щось невірне, а ще де-який час забудеться і воно; в даний момент нас хвилює питання революції, але років через 50-100 ми одійдем в історію, про революцію 1917-го року будуть вчити в підручниках, про Керенського, про український рух, але це будуть мертві слова; події повторяються, і, може ще в якійсь державі буде така-ж революція, але все це буде давно відомим…В літературі, в мистецтві, у всьому старе одживає свій вік, робиться нікому не потрібним – хіба-що якийсь аматор ним зацікавиться. І тільки в душі людини, в людині взагалі, не в ученому, або герої я бачу вічність, і, власне, в почутті кохання…»

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники
Top