Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького




Історія Музею та перспективи

 

Якщо на карті сучасного Києва окреслити район старої Паньківщини, то межі його проходитимуть приблизно між вулицями Л. Толстого та Тарасівською по схилу від Ботанічного саду ім. акад. О. Фоміна до річки Либідь.

Інтенсивна забудова Паньківщини почалася у другій половині ХІХ ст. Близькість до центру міста та, водночас, невисока вартість землі сприяли швидкому розпродажу дільниць під будівництво.

Селилася тут переважно київська інтелігенція. Професори та студенти університету Св. Володимира, лікарі, журналісти, адвокати, інженери, діячі мистецтв. Недарма за цим районом закріпилася  назва київського Латинського кварталу.

Головною артерією Паньківщини була нинішня вулиця Саксаганського, яка звалася тоді Маріїнсько-Благовіщенська (від розташованих на ній Маріїнської громади сестер-жалібниць та церкви Благовіщення (1887, за проектом арх. В. Ніколаєва, знесена у 1934 р. Зараз на цьому місці середня школа № 21).

Цікаво, що у кварталі між вулицями Паньківською та Толстого нинішня нумерація будинків повністю відповідає номерам дільниць, затверджених ще у 1899 р.

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. саме тут, на Маріїнсько-Благовіщенській, у близькому сусідстві проживали три визначні українські родини: Косачі (сім’я Лесі Українки), Лисенки, Старицькі. Трохи пізніше неподалік (в тому ж кварталі по вул. Жилянській), оселився П. К. Саксаганський.

Першим на Маріїнсько-Благовіщенській, у № 95, замешкав видатний композитор, культурний і громадський діяч Микола Віталійович Лисенко.

Друг і побратим Лисенка – письменник, і театральний діяч Михайло Старицький – найняв квартиру зовсім поруч, у № 93. Родина Косачів (справжнє ім’я великої української поетеси Лесі Українки – Лариса Косач) мешкала у № 97. Ця родина дала Україні й світові не одне славне ім’я. Мати Лесі – відома письменниця, етнограф, культурна й громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач з роду Драгоманових). Дядько – видатний вчений, історик і філософ Михайло Драгоманов. Актор і режисер, один із корифеїв українського театру, представник ще одного славного роду – Тобілевичів, – Панас Саксаганський проживав по вул. Жилянській, 96.

Відтоді, як склалося дивовижне сусідство митців, цей куточок Києва насправді став унікальним центром українського духовного буття. Саме тут зароджувалися ідеї, обговорювалися, вирішувалися всі українські (культурні й громадські) справи. Тут вирувало бурхливе, інтенсивне творче життя. «Українським Парнасом» назвали цей осередок культури сучасники. І не було, мабуть, жодного митця чи культурного діяча, який не побував би на «Українському Парнасі».

Притягальна сила простору, де жили і творили велетні національної культури, не вичерпалась і понині. Збігли роки, десятиліття. І вже зовсім в іншій іпостасі, але оживає старий Український Парнас. Сьогодні тут Музей. У меморіальних будинках, де мешкали славетні українські родини, розміщені експозиції, присвячені Лесі Українці, Миколі Лисенку, Михайлу Старицькому, Панасу Саксаганському. Меморіальні будинки є природними межами музейної садиби.

Цей простір поєднує часи, дає змогу людині ХХІ століття зазирнути в минувшину, відчути подих давніх подій, відійти від марнот буденності, наблизившись до людей, що творили українську культуру.

________________________

Створення Музею видатних діячів української культури на заповідній території, його структура і склад логічно обумовлені важливими історичними подіями, тісно пов’язаними із становленням та самоусвідомленням української нації. Загальною стратегією розвитку Музею є відтворення своєрідного унікального Українського центру, який презентував би історичні надбання національної культури, гідно представляючи їх у музейних експозиціях, і, водночас, органічно розвивався в якості сучасного мистецького осередку.

На сьогодні для відвідувачів відкрито три меморіальних музеї.

Музей Лесі Українки у Києві існує ще з початку 60-тих років ХХ ст. В середині 1980-х рр. будинок (забудови 1889 р., архітектор М. Гарденін) став на капітальний ремонт, було прийнято рішення про повне поновлення експозиції. 25 лютого 1991 р. вперше відкрила двері для відвідувачів меморіальна квартира Лесі Українки, відтворена в тому вигляді, якою вона була під час проживання тут Косачів (з 1899 по 1909 рр.). Джерелом для наукової реставрації помешкання послужили архівні документи про спорудження будинку, спогади та епістолярна спадщина родичів та знайомих поетеси, фотооригінали кін. ХІХ – поч. ХХ ст.ст., які дають конкретне уявлення про вигляд інтер’єрів, меблів, ужиткових речей тої доби. Детальні й точні описи кожної кімнати квартири по вул. Маріїнсько-Благовіщенській, 97, дорогоцінні свідчення про стиль життя та побут родини залишила наймолодша сестра Лесі Українки Ізидора Косач.

На другому поверсі розміщено літературну експозицію, яка освітлює життєвий і творчий шлях поетеси.

На фасаді встановлено меморіальну дошку з бюстом Лесі Українки роботи Г. Кальченко.

Киянам добре відома експозиція музею Миколи Лисенка, яка працює з 1980 року (до 1987 р. – у складі Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України). Родина композитора наймала другий поверх будинку (1894 р. забудови, архітектор Хойнацький). Основою колекції музею став творчий архів, переданий з Кабінету-музею М. В. Лисенка при Київській державній консерваторії (нині – Національна музична академія ім. П. І. Чайковського), експонати, передані з театрального музею, а також подаровані нащадками композитора. Експозиція включає сім залів, що висвітлюють життєвий і творчий шлях Миколи Лисенка, і три меморіальні кімнати, в яких збережено автентичний паркет, ліпнину, кахляні груби. Реекспозицію з доповненням та заміною експонатів було проведено до 150-річчя композитора у 1992 р.

У серпні 2002 року після тривалої реставрації будинку відкрився музей Михайла Старицького. Експозиція музею складається з меморіальної квартири письменника, тематичної частини «Продовження сімейних традицій», присвяченої життю та творчості нащадків корифея українського театру та виставки «Творча і театральна діяльність М. П. Старицького».

М. Старицький оселився у квартирі на другому поверсі будинку (власник – В. Хондожко) 1901 року. Саме тут розміщено експозицію меморіальної квартири драматурга, що складається з вітальні, кабінету М. Старицького, кімнати доньки письменника Марії Михайлівни та їдальні. Точному відтворенню інтер’єрів помешкань послугували спогади, що залишила онука письменника Ірина Іванівна Стешенко (1898-1987), яка протягом тривалого часу співпрацювала з науковцями музею. Цінними джерелами для реконструкції стали також письмові свідчення сучасників, епістолярна спадщина тощо. Майже одночасно з Михайлом Старицьким у цьому будинку оселилась родина його середньої доньки Людмили Старицької-Черняхівської. В її квартирі влаштовано другу частину експозиції «Продовження сімейних традицій», що налічує п’ять кімнат. В них у хронологічній послідовності освітлюється життєвий і творчий шлях дітей та онуків драматурга, які гідно продовжували справу Михайла Старицького протягом майже всього ХХ століття.

На часі – створення музею Панаса Саксаганського та завершення регенерації музейної території . Експозиція музею Саксаганського має розміститися у будинку № 96 по вул. Жилянській, де відомий актор і театральний діяч, представник славного роду Тобілевичів, мешкав з 1912 року аж до своєї смерті (1940 р.). Збереглися майже всі речі, що оточували корифея української сцени за життя, документи, епістолярна спадщина, фото, живописні полотна тощо. До побудови музею П. Саксаганського у виставковому залі музею М. Старицького відкрито постійно діючу виставку, присвячену творчому й життєвому шляху майстра.

У 2008 р. до складу Музею увійшов ще один відділ – музей «Іван Франко і Київ», який має розміститися в окремому будинку № 93-Б по вул. Саксаганського після його капітального ремонтуБудинок цей аж до кінця 20-х рр. ХХ ст. був єдиною садибою № 95, де проживав Микола Лисенко (будинки фактично були з’єднані дверима). Тут неодноразово гостював І. Я. Франко.

Фондова збірка Музею видатних діячів постійно поповнюється, в ній багато справжніх скарбів національної культури, які привертають увагу багатьох науковців, є підґрунтям цікавих досліджень.

У Музеї діє чимало цікавих культурологічних і соціальних програм, адже у сфері здобутків видатних митців – і література, і музичне мистецтво, і театр, і народна творчість. Відродження українського Парнасу в його сучасному вимірі передбачає створення театрального- і кінозалів, технічно оснащеної наукової бібліотеки, літнього амфітеатру для проведення концертів, художніх майстерень, галерей тощо.

Вирішення стратегічно важливих для музейного розвитку завдань дозволить остаточно сформувати повноцінний культурний центр з розвиненою інфраструктурою – сучасний «Український Парнас», який безумовно стане окрасою столиці України, місцем паломництва не тільки національної, а й світової культурної громадськості.

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники


Top