Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького





Музей Михайла Старицького: Персоналії

Старицький Михайло Петрович (псевд. Гетьманець, М. Стариченко; 14.XII.1840 – 27.IV.1904) – видатний український драматург, поет, прозаїк, перекладач, театральний і громадський діяч.

Народився 14 грудня 1840 р. в с. Кліщинці Полтавської губернії (тепер Черкаська обл.) у дворянській родині. Початкову освіту здобув в Полтавській губернській гімназії (1851–1858), навчався в Харківському (1858–1860) та Київському університетах (1860–1861, 1864–1865). У 1864-1865 р. на сторінках галицьких часописів були вперше надруковані його оригінальні вірші та переклади.

З 1860-х рр. брав участь в Українській (згодом Старій)Громаді, з 1872 р. входив до Південно-Західного географічного товариства. Того ж року М. Старицький разом з М. Лисенком та сестрами Ліндфорс заснували аматорський театральний гурток, силами якого були поставлені музичні комедії «Чорноморці» (музика М. Лисенка, текст лібрето за твором Я. Кухаренка – М. Стирцького) та «Різдвяна ніч» (музика М. Лисенка, текст лібрето за твором М. Гоголя – М. Старицький). 1883 р. упорядкував і профінансував видання I т. альманаху «Рада», розпочав роботу над другим. 1883 р. очолив першу українську професійну художню трупу (режисер – М. Кропивницький, актори – М. Садовський, М. Заньковецька, П. Саксаганський І. Карпенко-Карий, М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська та ін.) 1885 р. відбувся розкол, з трупи Михайла Старицького вийшли провідні актори. 1893 р. М. П. Старицький залишив антрепренерську діяльність та повернувся до Києва.

З 1895 р. член правління Київського Літературно-артистичного товариства, з 1897 р. – член загальноукраїнської безпартійної організації.

Літературна спадщина М.П. Старицького багатогранна. Він є автором поезій («Виклик», «До слов’ян», «До молоді», «До України», «Поету», «Борвій» та ін.), 35 драматичних творів (оригінальні: «Не судилось» (1881), «Богдан Хмельницький» (1887), «У темряві» (1893), «Талан» (1893), «Маруся Богуславка» (1897), «Остання ніч» (1899), «Чарівний сон» та ін.; сценічні переробоки: «За двома зайцями» (1883, за п’єсою І.Нечуя-Левицького «На Кожум’яках»), «Циганка Аза» (1888, за повістю Ю.Крашевського «Хата за селом» та ін.); лібрето до опер М. Лисенка «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена».

Перекладацький доробок М. Старицького становить понад 200 творів, серед них перші переклади українською мовою сербського фольклору («Сербські народні думи і пісні»(1876),«З давнього зшитку. Пісні і думи» (1881, 1883)) трагедії У. Шекспіра «Гамлет, принц Датський» (1882) та ін.

М. Старицький є автором історико–пригодницьких романів –трилогія «Богдан Хмельницький»(«Перед бурею» (1894), «Буря» (1896), «Біля пристані» (1897)), «Молодість Мазепи» (1898), «Руїна» (1899), «Останні Орли»(1901), «Розбійник Кармелюк» (1903).

Родина:

Старицька Софія (1849 – 1928) – дружина Михайла Старицького, молодша сестра Миколи Лисенка.

Старицька Марія (1865 – 1930) – акторка, режисер, театральний педагог, заслужена артистка УРСР (1926), заслужений професор (1927), старша донька М. Старицького. У 1885 р розпочала акторську кар’єру у трупі батька. 1894 р. закінчила студію акторської майстерності О.Ф. Федотова. Працювала в театрах Санкт-Петербургу і Москви,українських трупах І. Найди, М. Садовського. З 1899 р. викладала в музично-драматичній школі М. Лєсневич-Носової, з 1904 по 1918 р – у музично-драматичній школі М. Лисенка (1904 – 1918), потім в Музично-драматичному інституті ім. М.В. Лисенка. З 1917 по 1919 рр. голова Театрального відділу при Генеральному секретаріаті освіти (з 1918 р. Міністерстві освіти). Найвідоміші ролі: Анна Петрівна («Не судилось» М. Старицького), Ганна («Богдан Хмельницький» М. Старицького), Кабаниха («Гроза» М. Островського).

 Старицька-Черняхівська Людмила (1868 – 1941) – письменниця і громадська діячка, друга донька М. Старицького; Одна з організаторів і активна учасниця «Плеяди», з 1908 р. член президії Товариства українських поступовців, з 1912 р. голова київського українського клубу «Родина», 1917 р. була обрана до Української Центральної Ради, того ж року призначена головою педагогічної секції Театрального відділу при генеральному секретаріаті освіти. До історії української літератури Л. М. Старицька-Черняхівська увійшла як драматург («Сафо», «Милость Божа», «Апій Клавдій», «Крила», «Іван Мазепа»), прозаїк («Діамантовий перстень», «Мрія»), поетка, перекладачка, мемуаристка (спогади про Лесю Українку, В. Самійленка, М. Старицького), лібретист (лібрето до опер «Ноктюрн» і «Енеїда» М. Лисенка).

Стешенко Оксана (1875 – 1942) – дитяча письменниця, перекладачка, громадська діячка, молодша донька М. Старицького. Брала участь у роботі Літературно-артистичного товариства та Київського українського клубу (з 1912 р. – клуб «Родина»). З 1917 р. працювала в Департаменті позашкільної освіти Генерального секретаріату освіти, (з 1918 р. — Міністерство освіти УНР).

Старицька Ольга (1876 – 1887) – донька М.П. Старицького та С. В. Старицької. Померла в дитинстві.

Старицький Юрій (1882 – 1936-8?) – син М.П. Старицького. Громадський діяч, за фахом юрист. По закінченні юридичного факультету Імператорського університету Св. Володимира працював у Київській судовій палаті, деякий час очолював філію Київської Просвіти. У грудні 1917 р. за розпорядженням В. Винниченка був призначений директором Біженецького департаменту при Міністерстві внутрішніх справ УНР, навесні 1919 р. залишив посаду і переїхав до м. Сочі, де в його дружини, Варвари Савич, був невеличкий маєток. Наприкінці 20-х років зазнав переслідувань через аристократичне походження. Прагнучи врятуватися від арешту, 1930 р. виїхав до м. Сухумі. З того часу про долю Ю.М. Старицького невідомо, помер в період між 1936 і 1938 роками

Стешенко Іван (1873 – 1918) – зять М. П. Старицького. Громадський і політичний діяч, письменник, перекладач, педагог, з 1917 р. – генеральний секретар освіти, а з січня 1918 р. – Міністр освіти УНР. Активний учасник Загальноукраїнської безпартійної організації, секретар Літературно-артистичного товариства, учасник київської «Просвіти», «Українського клубу» та клубу «Родина», історичного товариства Нестора Літописця, Українського наукового товариства (з 1908 р. секретар, згодом заступник голови, редактор «Записок»). Один із засновників Української соціал-демократичної робітничої партії. Співвидавць українських сатирично-гумористичних журналів «Шершень», «Гедзь», редактор журналу «Сяйво» (1913– 1914).

Черняхівський Олександр (1869–1939) – вчений – гістолог, доктор медицини, перекладач, зять М. П. Старицького.  У 1894 році закінчив медичний факультет Імператорського університету Св. Володимира. У 1906 – 1918 рр. прозектор, а згодом і професор кафедри гістології і ембріології Київського університету. У 1921–1929 рр. завідувач кафедри гістології Київського медичного інституту. У 1926–1929 рр. здійснив закордонні відрядження до Німеччини та Іспанії. У 1929 році разом з дружиною заарештовані за звинуваченням в приналежності до «Спілки визволення України» (Справа СВУ). За вироком О.Г. Черняхівського та Л.М. Старицьку-Черняхівську було засуджено на чотири роки позбавлення волі та три роки позбавлення громадянських прав. Згодом вирок змінено на умовний, а подружжя вислано до м. Сталіно (нині м.Донецьк). З 1930 –1934 рр. очолив кафедру гістології і ембріології медичного інституту в м. Сталіно. У 1934–1938 рр. працював в Київському інституті експериментальної біології і патології, а з 1938 р. в Інституті клінічної фізіології УАН. Серед основних його наукових праць: «О вліянії некоторых механических раздражителей на симпатические нервные клетки»; «Про розвиток і закінчення депресорного нерва у людини»; «Про інервацію рака. Карциноми» Перекладацька діяльність: літературні переклади Г. Гейне «Подорож на Гарц» (1902) та «Книга Ле Гран» (1908).

Черняхівська Вероніка (1900 — 1938) — донька Л.М. Старицької-Черняхівської та О.Г. Черняхівського, онука М. Старицького. Поетеса, перекладачка. Закінчила ІІ українську гімназію ім. Кирило-Мефодіївського братства, Інститут народного господарства (ф-т міжнародних відносин). Входила до літературних об’єднань «Аспис» та «Гроно». Серед найвідоміших перекладів – твори Дж. Лондона, Е. Золя, Ч. Діккенса, Стендаля, Гі де Мопассана У 1929 р. заарештована у зв’язку з процесом СВУ. 1938 р. вдруге заарештова за звинуваченням у шпигунстві на користь Німеччини, 22. 09. 1938 р. розстріляна за постановою Особливої трійки при Київському облуправлінні НКВС УРСР.

Стешенко Ярослав (1904 – 1939) – син О.М. Стешенко та І.М. Стешенко, онук М.П. Старицького. Вчений-бібліограф, дослідник історії української книги та книжкової графіки. Закінчив Київський інститут народної освіти, протягом 1920-х рр. працював при бібліотеці ВУАН, був науковим співробітником Українського наукового інституту книгознавства, згодом – в Українській книжковій палаті (Харків). У 1929 р. заарештований за звинуваченням у причетності до СВУ, 1933 р. заарештований у справі «Археологів-жупанів» та висланий на адміністративне поселення до Уральську (Казахстан), 1936 р. отримав повторний заочний вирок із засланням на Колиму (1936). Помер у концентраційному таборі (бухта Нагаєво).

Стешенко Ірина (1898 – 1987) – донька О.М. Стешенко та І.М. Стешенко, онука М.П. Старицького; акторка та перекладачка. Закінчила Вищі жіночі курси при університеті Св. Володимира (1915-1918), Музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенка (1918-1920). Працювала в першому українському драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка у м. Києві (1920-1923), театрі «Березіль» Леся Курбаса (1923 -1936), Державному харківському театрі ім. Т. Г. Шевченка (1944-1949). Найвідоміші ролі: Матильдонька, Рина («Народний Малахій», «Мина Мазайло» М. Куліша), Дорина («Тартюф» Ж.-Б. Ж.-Б. Мольєра), Відьма («Макбет» В. Шекспіра), Арабелла («Змова Фієско в Ґенуї» Ф. Шіллера), Сірчиха («За двома зайцями» М. Старицького), Марися («Мартин Боруля» І. Карпенка Карого), Лі-Ті-Фу («Мікадо», А. Саллівена, У. Джільберта), Елен («Джиммі Хіггінс» Е. Сінклера) та ін. По закінченні акторської кар’єри перекладала твори класиків світової літератури (Й. В. Гете, К. Гольдоні, Дж. Лондона, Ж.-Б. Мольєра, О. Островського, В. Шекспіра, М.Твена, Г. де Мопассана та ін.). Автор спогадів про Лесю Українку, Миколу Лисенка, Леся Курбаса та ін. З 1945 р. зберігала родинні реліквії та архів, опікувалась створенням музею М. П. Старицького, передані нею меморіальні речі стали основою фондової колекції музею.

 

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники


Top