Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького





Музей Панаса Саксаганського: Персоналії

Саксаганський (Тобілевич)  Панас Карпович (15.V.1859 – 17.IX.1940) – видатний український актор, режисер, театральний діяч, педагог, теоретик українського театру.

Народився в с. Кам’яно-Костувате (тепер Братського р-ну Миколаївської обл.). Навчався у Бобринецькій повітовій школі, Єлисаветградському реальному училищі, Одеській юнкерській школі. Під впливом подій російсько-турецької війни обрав шлях військового. З 1879 р. служив у 58-му піхотному полку.

Був прихильником реалістичного напрямку театрального мистецтва. Професійну акторську діяльність розпочав 1883 р. у трупі М. Старицького, у якій грав до 1885 р. Також грав у трупах М. Кропивницького, М. Садовського, утримував власні трупи, зокрема «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом Панаса Саксаганського» (1890-1909).  У 1910-1915 рр. періодично гастролював у складі труп Т. Колісниченка, Ф. Свєтлова, П. Прохоровича, Кунцевича, Бураковського та ін. У 1918 р. очолив у Києві Державний народний театр, на базі якого було 1922 р. створено Український драматичний театр ім. М. Заньковецької. Після того знову виступає в окремих п’єсах у складі труп різних театрів. Востаннє Панас Саксаганський вийшов на сцену 12 травня 1935 р. під час святкування його ювілею у Київському державному театрі опери та балету.

За весь період роботи на сцені створив 107 образів. Найбільше прославився у комедійних ролях (Голохвостого з п’єси «За двома зайцями» М. Старицького, Пеньонжки з п’єси «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого та ін.), однак не був актором певного амплуа.

Як режисер поставив 79 п’єс переважно українського репертуару, серед яких значну частину становлять п’єси І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, М. Старицького. Також п’єси західноєвропейських авторів: К. Гуцкова «Уріель Акоста», В. Шиллера «Розбійники» та В. Шекспіра «Отелло». Виробив новий режисерський метод – «партитури», що являли собою заздалегідь накреслений детальний план. Виховав нове покоління українських акторів.

Автор оригінальних п’єс: «Лицеміри» (1908-1910, заборонена цензурою), «Шантрапа» (1913) та п’єси «Приятелі» (1911), яка є переробкою твору Л. Шатріана та Е. Еркмана «Друг Фріц»; спогадів «По шляху життя» (1935); теоретичних праць: «Моя робота над роллю» (1937), «До театральної молоді» (1938), «До молодих режисерів» (1940).

Переклав на російську мову спогади М. Садовського, на українську – нарис В. Короленка «Черкес», п’єси Еркмана-Шатріана «Друг Фріц» та В. Шекспіра «Отелло», повість М. Гоголя «Иван Фёдорович Шпонька и его тётушка».

Нагороди та звання: Герой Праці (1924), Народний артист УРСР (1925), орден Трудового Червоного Прапора (1935), Народний артист СРСР (1936).

Родина:

Карпенко-Карий (Тобілевич) Іван Карпович (1845 – 1907) – драматург, актор, режисер, театральний діяч. Брат Панаса Саксаганського. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі. Автор 18 п’єс, серед яких сатиричні комедії, реалістично-побутові драми, п’єси на історичну тематику (найбільш відомі з них – «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Суєта», Хазяїн» та ін,). Писав критичні статті і рецензії в галузі сценічного мистецтва. Виступав у трупах М. Старицького, М.  Кропивницького, М.  Садовського. З 1890 року разом з Панасом Саксаганським керував «Товариством російсько-малоросійських артистів».

Садовська-Барілотті (Тобілевич) Марія Карпівна (1855 – 1891) – українська співачка (сопрано) і драматична актриса. Сестра Панаса Саксаганського. Грала у трупах М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського і П. Саксаганського. За чудове сопрано сучасники називали її «українським соловейком».

Садовський (Тобілевич) Микола Карпович (1856 – 1933) – актор, режисер, театральний діяч. Брат Панаса Саксаганського. Навчався в Єлисаветградському реальному училищі. Брав участь у російсько-турецькій війні (1877-1878), нагороджений Георгіївським хрестом. Разом з Панасом Саксаганським грав у трупах М. Старицького (1883-1885), в об’єднаному «Товаристві російсько-малоросійських артистів» (1898-1905), брав участь у спільних гастролях (1928-1930). Засновник першого українського стаціонарного театру у Києві. Автор мемуарів: «Спомини з російсько-турецької війни» (1917), «Мої театральні згадки» (1956). Знявся у фільмі «Вітер з порогів» (1930).

Квітка (Колишко) Лідія Костянтинівна – актриса труп М. Кропивницького, М. Старицького, П.  Саксаганського, Г. Деркача та ін. Разом з Ф. Левицьким очолювала власну трупу.  Мати Петра Панасовича Тобілевича.

Тобілевич Петро Панасович (1890 – 1949) – син Панаса Саксаганського. Навчався в Одеському реальному училищі та на механічному відділенні Київського політехнічного інституту. Інженер за фахом.

Тобілевич Богдан Петрович (1920 – 2002) – заслужений архітектор РРФСР. Онук Панаса Саксаганського. У роки війни був нагороджений Орденом Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, Орденом Червоної зірки. Праці: «Загородный отдых в Подмосковье» (1967), «Основные задачи и направления по озеленению сложившейся части Москвы» (1968), «Проблемы переустройства села» (1979), «Комплексная застройка сельских населенных мест» (1979). Розробляв проект планування і забудови Коптєво, Тєстовського селища, площі розвилки Ленінградського і Волоколамського шосе та ін. Автор грунтовної монографії «Панас Карпович Саксаганський. 1859-1940» (1957).

Тобілевич (Левченко) Ніна Митрофанівна (1886 – 1971) – актриса. Друга дружина Панаса Саксаганського. Грала у Товаристві українських акторів під керівництвом І. Мар’яненка (з 1914), у Державному народному театрі (1918-1922), гастролювала разом з чоловіком (1922-1934). У 1934 році залишила сцену, щоб доглядати чоловіка. Як спадкоємиця Панаса Саксаганського передала квартиру Міністерству культури УРСР для влаштування меморіального музею. Також особисті речі, меморіальні меблі та матеріали, що висвітлюють життєвий та творчий шлях митця.

Тобілевич (Дітковська) Софія Віталіївна (1860 – 1953) – українська актриса, перекладач, фольклористка, мемуаристка. Друга дружина Івана Карпенка-Карого. Разом з Панасом Саксаганським працювала у трупі М. Старицького (1883-1884),  у «Товаристві російсько-малоросійських артистів під керівництвом Панаса Саксаганського» (1890-1907), брала участь у спільних гастролях (1926-1930). Переклала з польської драми «В липневу ніч» В.Ґорчинського, «Зачароване коло» Л.Риделя та ін. Автор фольклористичних праць «Етнографічні матеріали з околиці Плискова Липовецького повіту. Зібрала З. Д. Опрацював Ч.Нейман» (1884),  «Українські народні пісні в записах Софії Тобілевич» (1982); мемуарів «Життя Івана Тобілевича» (1945), «Мої стежки і зустрічі» (1957); численних публікацій про корифеїв українського театру.

Тобілевич-Кресан Марія Іванівна (1883 — 1957) -  українська письменниця-перекладач та театральний діяч . Племінниця Панаса Саксаганського. Навчалася у Полтавському інституті шляхетних дівчат, на Вищих курсах французької мови у Парижі. Переклала українською мовою твори М. Некрасова, О. Бальзака, Е. Скріба, Р. Тагора, В. Шекспіра та інших класиків світової літератури. Засновниця навчально-виховного і театрально-мистецького комплексу «Будинок дитини» (1941). Директор обласного театру ляльок у Києві (з 1944). Допомагала Панасу Саксаганському у створенні його театральних спогадів та перекладі В. Шекспіра.

Петляш (Барілотті) Олена Денисівна (1890 — 1971) – українська оперна співачка (сопрано). Племінниця Панаса Саксаганського.  Навчалася в Київській музичній школі ім. М. Лисенка у О. Муравйової та у Л. Котоні в Римі. Артистка театру Миколи Садовського (з 1907 р.), солістка Київської опери (1913-1916) та Київського театру опери і балету (1926-1927).

Оточення:

Білий Володимир Васильович (1894-1937) – педагог, етнограф, один з організаторів краєзнавчого руху в Україні. Приятель Панаса Саксаганського. З 1922 року викладав народознавство, українську мову і літературу в технікумах і трудових школах Києва. З січня 1926 року – аспірант кафедри мовознавства і літератури при Київському інституті народної освіти. Звинувачений в участі в українській націоналістичній організаці. Постановою трійки при Київському обласному управлінні НКВС був засуджений до вищої міри покарання.

Борисоглібська (справжнє прізвище – Сидоренко-СвидерськаГанна Іванівна (1868 – 1939) – українська актриса театру і кіно. Почала професійну акторську діяльність у 1888 р. на запрошення М. Кропивницького. У 1902-1906 роках працювала у трупі Івана Карпенка-Карого і Панаса Саксаганського.

Єфремов Сергій Олександрович (1876-1939) – український літературознавець, публіцист і політичний діяч. Приятель Панаса Саксаганського. Автор близько 10 тис. наукових та публіцистичних статей, ряду монографічних нарисів. Автор фундаментальної праці «Історія української літератури» (1911). У 1917 — заступник голови Центральної Ради. З 1922 – віце-президент Всеукраїнської академії наук.  У 1929 році заарештований за сфабрикованою справою Спілки визволення України, звинувачений у її керівництві. Загинув в одному з таборів ГУЛАГу.

Заньковецька (Адасовська) Марія Костянтинівна (1854-1934) – актриса. Колега і близька приятелька Панаса Саксаганського. Разом працювали в трупах М.П. Старицького, М.Л. Кропивницького, М.К. Садовського, «Товаристві українських артистів за участю П.К. Саксаганського і М.К. Заньковецької під орудою І. Мар’яненка», Державному Народному театрі та ін.

Кропивницький Марко Лукич (1840-1910) – актор, режисер, драматург, композитор, театральний діяч. Колега і близький приятель Панаса Саксаганського. Засновник, (згодом – головний режисер) першої української професійної трупи. У творчості був прихильником реалізму, започаткував традиції класичної музично-драматичної вистави. Автор понад 40 п’єс різних жанрів.

Мар’яненко (справжнє прізвище – ПетлішенкоІван Олександрович (1878-1962) – український актор, режисер, педагог. Племінник М. Кропивницького. У 1906-14 роках грав у театрі Садовського. Потім до 1916 року очолював Товариство українських артистів, у якому грали також і Панас Саксаганський з Марією Заньковецькою.

Петрусенко Оксана Андріївна (1900 – 1940) – українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано). Учениця Панаса Саксаганського, який називав її «українським соловейком». У 1919 році виступали разом на сцені Херсонського театру. На запрошення Панаса Саксаганського Оксана Петрусенко переїхала до Києва. У 1923-24 роках навчалася в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. У 1934 – 1940 роках була солісткою Київського театру опери та балету.

Ратмиров (справжнє прізвище – ТимківськийАндрій Юхимович (1884-1967) – актор, режисер. Учень Панаса Саксаганського. У 1917 році – актор Товариства українських акторів М. Заньковецької та П. Саксаганського. З 1918 року – актор Державного народного театру.

Романицький Борис Васильович (1891-1988) — актор і режисер, народний артист СРСР. Учень Панаса Саксаганського. Навчався у Музично-драматичній школі імені М. Лисенка. Грав у Товаристві українських акторів під керівництвом Івана Мар’яненка, у Державному народному театрі. З 1922 року — співзасновник і мистецький керівник Театру імені М. Заньковецької.

Старицький Михайло Петрович (1840-1904) – поет, письменник, драматург, перекладач, театральний і громадський діяч. Один з фундаторів професійного українського театру. У його трупі в 1883 році розпочав свою професійну акторську діяльність Панас Саксаганський.

Чикаленко Євген Харлампійович (1861-1929) – (1861–1929) – український громадський і культурний діяч, меценат, теоретик і практик сільського господарства. Однокласник і близький приятель Панаса Саксаганського.

Яворницький (ЕварницькийДмитро Іванович (1855 –1940) – український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, дійсний член НТШ і ВУАН. Приятель Панаса Саксаганського і його консультант з історичних питань. У 1902-1932 роках працював директором Катеринославського крайового історичного музею ім. О. Поля. Восени 1933 року був звинувачений у націоналізмі, знятий з посади і позбавлений пенсії.

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники


Top