Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького





Музей Лесі Українки: Персоналії

Лариса Петрівна Косач-Квітка, велика українська поетеса і драматург, відома світові під іменем Лесі Українки, — одна з найвизначніших постатей в історії національної культури. Вона належить до того неширокого кола геніальних особистостей, що своїм талантом і звитяжною працею підносять і звеличують дух народу, до якого належать, відкривають йому ширші горизонти буття, дають поштовх до повноцінного самовідчуття і розвитку.

Народилася Леся Українка 25 (13 за ст.стилем) лютого 1871р. в місті Новоград-Волинському. Вона була другою дитиною в сім’ї голови повітового з’їзду мирових посередників Петра Антоновича Косача. Мати Лесі , Ольга Петрівна Косач, походила з старовинного роду Драгоманових. Михайло Петрович Драгоманов – видатний український вчений, історик, філософ, фольклорист, громадський діяч, — це рідний брат Лесиної матері. Леся Українка все життя вважала свого дядька, М.П.Драгоманова, духовним наставником і вчителем. Сама Ольга Петрівна теж була відомою письменницею (літературний псевдонім – Олена Пчілка), етнографом , видавцем ( під її орудою виходили у 1907-1916 рр. українські часописи «Рідний край» і «Молода Україна»).

У чотири роки Леся навчилася читати, а у вісім – написала першого вірша. Цей вірш, «Надія», сповнений зовсім недитячим сумом, виник через глибокі переживання дівчинки, пов’язані з арештом і засланням Лесиної тітки Олени Антонівни Косач, яка брала участь у політичному  русі, спрямованому проти російського самодержавства.

1879 р. у зв’язку з переводом батька на службу до Луцька, туди переїжджає вся родина Косачів, у якій на той час вже було троє дітей (1877 р. народилася Лесина сестра Ольга). Того ж року Петро Антонович придбав землю (близько 500га) в селі Колодяжному поблизу м. Ковеля, почав розбудову будинків для сім’ї. Колодяжне згодом стало справжнім родинним гніздом Косачів.

На самому початку 1881 р. Леся сильно застудилася. Так почалася тяжка недуга – туберкульоз кісток, яка мучила поетесу все життя, і боротьбу з якою вона сама назвала «тридцятилітньою війною».

Через хворобу Леся Українка ніколи не навчалася ні в гімназії, ні в будь-яких інших навчальних закладах. Спочатку вона опановувала науки разом з братом Михайлом у приватних вчителів (зокрема вивчала грецьку і латинську мови), згодом з допомогою матері оволоділа німецькою і французькою. Займаючись самостійно, Леся вивчила багато іноземних мов, досконало знала історію, світову літературу, філософію. Вона стала однією з найосвіченіших жінок свого часу.

Хвороба поклала край ще одному захопленню поетеси – серйозному навчанню грі на фортепіано. За думкою рідних, у Лесі були здібності до музики, не менші, ніж до поезії. Проте туберкульозний процес кісток лівої руки, прооперованої у 1883 р., не дав змоги вповні розвинути цей талант.

У листопаді 1884 р. львівський часопис «Зоря» надрукував поезію «Конвалія». Це перший друкований твір юної поетеси Лариси Косач, підписаний іменем «Леся Українка».

За порадою матері Леся і Михайло Косачі перекладають «Вечори на хуторі під Диканькою» М.Гоголя.  Згодом у світ вийшла книжка: Гоголь М. Вечорниці (Оповідання…). Переклад Михайла Обачного (псевдонім М.Косача. – Авт.) й Лесі Українки, під редакцією Олени Пчілки. Львів, 1885.

У червні 1887 р у Львові вийшов з друку альманах «Перший вінок», в якому опубліковано поему Лесі Українки «Русалка» та кілька поезій.

Наприкінці 1880-х – на початку 1890-х рр. Леся Українка бере активну участь в об’єднанні молодих українських літераторів «Плеяда». На засіданнях гуртка обговорювались літературні твори, проводилися конкурси перекладів, складалися плани видання світової літератури українською мовою тощо. Своїм завданням плеядівці ставили розвиток української літератури в контексті загальноєвропейської. Роботою молодих письменників опікувалися старші товариші – композитор Микола Лисенко, письменник Михайло Старицький, Олена Пчілка.

На той  Леся Українка – вже сформована творча особистість з ясними цілями та твердими переконаннями. У її доробку чимало досконалих поезій, серед яких є справжні шедеври, прозові твори, переклади з Г.Гейне, А.Міцкевича, Гомера, В.Гюго. Вона пише навіть «Стародавню історію східних народів». Книга ця була створена для допомоги у навчанні молодшим сестрам і брату . ( Всього в родині Косачів було шестеро дітей: Михайло, Лариса, Ольга, Оксана — 1882 р.нар., Микола -1884 р. нар., Ізидора – 1888 р. нар.).

Перша поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень» побачила світ у березні 1893 р. Вона була видана у Львові, у підготовці книжки до друку брав участь Іван Франко. В неї ввійшли ранні вірші поетеси, а також поетичні цикли «Сім струн», «Зоряне небо», «Сльози-перли», «Подорож до моря», «Кримські спогади», «В дитячому крузі».

У 1894 р. збулася мрія Лесі побачитися з родиною дядька – М.П.Драгоманова, який ще з 1876 р. перебував у еміграції, і на той час жив у Болгарії, працюючи на посаді професора у Софійському університеті. Більше року прожила Леся Українка в Болгарії. Вона багато працює в  дядьковій бібліотеці, спілкується з Михайлом Петровичем , обговорюючи з ним всі проблеми, що її хвилюють. Щирі, приязні  стосунки склалися у Лесі з усією родиною Драгоманових. Проте, саме тут поетесі судилося пережити першу тяжку втрату: 8 червня 1895 р. М.П.Драгоманов помер від розриву аорти.

Змученою повертається Леся додому. Стан здоров’я погіршується, загострюється туберкульозний процес на суглобі ноги, який пробували вже лікувати і грязевими ваннами, і так званим «витягуванням», і вприскуваннями ліків… Та ніякі фізичні страждання не могли подолати сильної натури поетеси. У найтяжчі часи, наскільки дозволяють обставини, вона продовжує працювати , у стосунках з рідними і друзями намагається ніколи не обтяжувати їх своїми проблемами, зберігаючи видимий спокій та оптимізм.

У 1897 р., перебуваючи на лікуванні в Ялті, Леся Українка знайомиться з Сергієм Костянтиновичем Мержинським, службовцем з Мінська, який тоді у Криму лікувався від сухот. Зустріч ця відіграла важливу роль у житті поетеси. Варто лише сказати, що шедеври інтимної лірики, неопубліковані за життя Лесі ( «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…», «Все,все покинуть, до тебе полинуть…», «Хотіла б я тебе, мов плющ обняти…» та ін.) присвячені саме Мержинському.

На початку 1899 р. професор Бергман у Берліні прооперував Лесі хворий суглоб правої ноги. Операція пройшла успішно, проте надіям на повне одуження Лесі не суджено було справдитися…

Восени того ж року у Львові виходить друком друга поетична збірка Лесі Українки «Думи і мрії». В книгу ввійшли поетичні цикли «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки», «З пропащих років», «Кримські відгуки», поеми «Давня казка» та «Роберт Брюс, король шотландський».

Наприкінці ХІХ ст. Леся Українка починає звертатися до жанру драми. Першу п’єсу – «Блакитна троянда» – вона написала ще 1896 року. Драматична ж поема «Одержима» була створена за одну ніч в січні 1901 р. у Мінську, біля ліжка вже смертельно хворого Сергія Мержинського, якого Леся доглядала до самого кінця… Після  смерті друга, яка сталася 3 березня 1901р., Леся виїжджає до Буковини. Вона, мабуть, інтуїтивно відчувала, що нові, сильні враження допоможуть перемогти горе, відновити життєві сили. У Чернівцях на неї чекала письменниця Ольга Кобилянська, з якою у Лесі Українки склалися добрі приятельські стосунки. Пізніше до Лесі у її карпатських подорожах приєднався Климент Васильович Квітка – майбутній чоловік поетеси.

Між тим  «тридцятилітня війна» з хворобою вимагає нових жертв: процес поширився на легені. Два роки поспіль (1902-1903) Леся  виїжджає на лікування   до Італії,  консультується з швейцарськими лікарями.

У квітні 1902 р. у Чернівцях виходить у світ третя збірка поезій Лесі Українки – «Відгуки». До неї ввійшли поетичні цикли «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», «Легенди», драматична поема «Одержима».

Того ж року видано книжку «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині. Зібрала Л.Косач. Голос записав К.Квітка». Готується до друку київське видання поетичної збірки «На крилах пісень» (із значними поступками цензурі вийшла у 1904 р.). Починаючи з цього часу , більшість творів Лесі Українки у першодруку з’являються на сторінках часопису «Літературно-науковий вісник».

У 1907 р.  Леся і К.Квітка взяли шлюб. Подружжя спочатку оселилося в Криму, потім перебралися до Грузії, куди Квітка отримав призначення по службі (за фахом він був юристом, хоча за покликанням – музикознавцем ).

Фізично Леся почувається все гірше. З 1908 р. їй вже відомо, що туберкульоз перекинувся на нирки. Три поїздки ( у 1909-1913 рр.) на лікування до Єгипту не допомогли. Хвороба перемогала тіло… Та дух Лесі Українки був насправді незламним. За останні десять років життя Слово поетеси досягло довершеності і філософської глибини. Нею був створений цілий новий світ, назва якому -  драматургія Лесі Українки. «Кассандра», «У пущі», «Оргія», «Руфін і Прісцилла»,»Адвокат Мартіан», «Вавілонський полон», «Камінний господар», «Лісова пісня» – так, це цілий світ, світ, який ще чекає на осмислення та гідне сценічне втілення.

1 серпня 1913 року завершився земний шлях Лесі Українки. 1871-1913… Так мало коротких років… Та життя Поета не вкладається в рамки реального часу та реальних подій .

Його втаємничена сутність, непідвладна забуттю і тліну, схована від сторонніх очей і, водночас, відкрита кожному – Творчість.

Найважливіші, найвірніші свідчення про Лесю Українку слід шукати в її поезіях і драмах.

Сюжети ж земного буття поетеси – це тільки придорожні знаки, які вказують напрямок, відмічають віхи шляху, яким ми йдемо – шляху пізнання.

Родина:

Драгоманови Петро Якимович (1802-1860) і Єлизавета Іванівна (уроджена Цяцька) (1821-1895) – батьки Олени Пчілки і Михайла Драгоманова, дідусь та бабуся Лесі Українки.

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) – видатний український історик, публіцист, філософ, громадський діяч. Авторитетний і впливовий член “Старої Громади”. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира у 1863 р., з 1864р. – приват-доцент Київського університету. В 1876 р. був змушений емігрувати. В Женеві відкрив українську друкарню, де видавав заборонені в Росії книги. З 1889 р. – професор Софійського університету. Був одружений з Кучинською Людмилою Михайлівною. Мали трьох дітей: Лідію, Аріадну, Світозара.

Леся Українка вважала М. П. Драгоманова своїм духовним батьком.

Карпови Олександр Антонович  і Феоктиста Семенівна – прийомні батьки Климентія Квітки, чоловіка Лесі Українки. Їх вихованкою була також Марія Собіневська, яка довгий час жила разом з Лесею Українкою і К. Квіткою на Кавказі.

Квітка Климент Васильович (1880-1953) – музикознавець, етнограф. Навчався в Київському музичному училищі; закінчив юридичний факультет Київського університету в 1902 р., працював у судовому відомстві в містах Криму і Грузії. У 1907 р. одружився з Л. П. Косач (Лесею Українкою). В 1922-1933 рр. був керівником Кабінету музичної етнографії Української Академії наук, з 1933 р. – професор Московської консерваторії. У 1937 р. заснував Музей музичної культури ім. М. Глінки при Московській консерваторії. Автор численних праць з етнографії, збирач і дослідник українських народних пісень.

Косач Антон Григорович (1814 – 1910) і Марія Степанівна (уроджена Чернявська) (пом. 1848) – батьки Косача Петра Антоновича, дідусь та бабуся Лесі Українки.

Косач Олена Антонівна (в одруженні Тесленко-Приходько) (1845-1926) – рідна сестра батька Лесі Українки.

Косач Олександра Антонівна (в одруженні Шимановська) (1847- ?) – рідна сестра батька Лесі Українки.

Косач Петро Антонович (1841-1909) – юрист, дійсний статський радник; член “Старої Громади”; батько Лесі Українки. Навчався в Петербурзькому університеті, закінчив Київський університет Св. Володимира, у 1864 р. захистив ступінь кандидата законодавства. Обіймав посаду голови з’їзду мирових посередників у Звягелі, Луцьку, Ковелі, з 1899 р. – член Київської губернської управи в селянських справах. Мав родовий маєток у Чернігівській губернії, а також у с. Колодяжному на Волині. Був тісно пов’язаний з передовими українськими культурними і громадськими діячами, сприяв розвиткові національної культури.

Косач (уроджена Драгоманова) Ольга Петрівна, найбільш відомий літературний псевдонім Олена Пчілка (всього 44 псевдоніми і криптоніми, серед них – О. Колодяжинська, Княжна Кочубеївна, Олена Суботенкова, Бабуся Олена, Бабуся, К-ч, О.К., К., О.Пч., О.П. та ін.) (1849-1930) – письменниця, етнограф, фольклорист, публіцист, видавець і журналіст, перекладач, відома громадська діячка українського культурного руху к. ХІХ – поч. ХХ ст. У 1866 р. закінчила Пансіон шляхетних дівчат в Києві, в 1868 р. вийшла заміж за П.А.Косача. Мали шістьох дітей: Михайла, Ларису (Лесю Українку), Ольгу, Оксану, Миколу, Ізидору. Писала прозові і поетичні твори, зокрема, твори для дітей; була співробітником, а з 1907 р. видавцем і редактором журналу “Рідний край”, а також першого на Наддніпрянській Україні дитячого журналу “Молода Україна”. З 1920 р. працювала в етнографічній комісії Всеукраїнської Академії Наук, член-кореспондент ВУАН з 1925 р. Протягом життя видала 5 збірників альбому “Українські узори”, здійснила численні етнографічні записи, написала ряд наукових праць з питань фольклору та етнографії. Автор мемуарів і літературно-критичних публікацій про визначних діячів української культури.

Косач Михайло Петрович (1869-1903) – фізик, математик, письменник (літературні псевдоніми – Михайло Обачний, Михайло Козак, Колодяженський), член “Плеяди”, фольклорист; старший брат Лесі Українки. Закінчив Дерптський університет (нині м. Тарту, Естонія), працював там викладачем, з 1901 р. – приват-доцент кафедри фізики і метеорології Харківського університету. В 1893 р. одружився з Судовщиковою Олександрою Євгеніївною (1867-1924), українською письменницею (псевдонім – Грицько Григоренко). Мали дочку Євгенію.

Косач (в одруженні Квітка) Лариса Петрівна (1871-1913) – видатна українська поетеса Леся Українка. В 1907 р. вийшла заміж за Квітку Климента Васильовича.

Косач-Кривинюк Ольга Петрівна (1977-1945) – сестра Лесі Українки, за фахом – лікар; письменниця, перекладач (літературний псевдонім – Олеся Зірка), член “Плеяди”, автор спогадів про Лесю Українку, її біограф. Закінчила Вищі жіночі медичні курси у Петербурзі. У 1904 р. вийшла заміж за Михайла Васильовича Кривинюка (1871-1944) – близького товариша Лесі Українки, учасника соціал-демократичного руху, що зазнав репресій і за часів царської Росії, і в радянський період. Мали трьох дітей: Ольгу (померла в ранньому дитинстві), Михайла, Василя. У 1943 р. виїхала з Радянського Союзу.

Косач (в одруженні Шимановська) Оксана Петрівна (1882-1975) – сестра Лесі Українки. Навчалась на Вищих жіночих курсах в Петербурзі, на інженерному факультеті Політехнічного інституту в Льєжі (Бельгія). Мешкала переважно за кордоном, останній раз відвідала Україну в 1913 р. У 1908 р. вийшла заміж за кузена Антона Шимановського, сина батькової сестри Олександри Антонівни Косач (Шимановської). Мали дочку Оксану. Після розлучення з чоловіком на поч. 20-х рр. оселилася в Празі (Чехія). Працювала в українських установах, викладала французьку мову, перекладала, укладала словники.

Косач Микола Петрович (1884-1937) – молодший брат Лесі Українки. Закінчив Київський політехнічний інститут, за освітою – агроном. Брав участь у соціал-демократичному русі. Одержав у спадок маєток в с. Колодяжному. У 1907 р. одружився з Дробишевою Наталією Григорівною. Мали сина Юрія.

Косач-Борисова Ізидора Петрівна (1888-1980) – наймолодша сестра Лесі Українки. У 1911 р. закінчила агрономічний відділ Київського політехнічного інституту. В 1912 р. вийшла заміж за Юрія Борисова. Мали дочку Ольгу. В роки сталінських репресій була ув’язнена, потім вислана у табір Онєглаг. Ю. Борисов загинув в сталінських таборах. У 1943 р. з політичних міркувань емігрувала, з 1949 р. мешкала у США. ЇЇ клопотаннями видана фундаментальна праця Ольги Косач-Кривинюк “Леся Українка. Хронологія життя і творчості”, Нью-Йорк, 1970 р.

Оточення:

Гамбарашвілі Нестор Григорович (1871-1966) – у 90-х рр. ХІХ ст. – студент Київського університету; у 1895-96 рр. жив на квартирі у Косачів. Друг Лесі Українки.

Кобилянська Ольга Юліанівна (1863-1942) – відома українська письменниця з Західної України, близька подруга Лесі Українки.

Колесса Філарет Михайлович (1871 – 1947) – фольклорист-музикознавець, композитор, літературознавець, академік ВУАН. Фундатор українського етнографічного музикознавства. Очолив організовану Лесею Українкою експедицію по фонографічному запису української пісенної спадщини.

Комаров Михайло Федорович (1844-1913) – нотаріус, вчений-бібліограф, лексикограф, фольклорист, громадський діяч; член Старої громади, друг батька Лесі Українки П.А.Косача.

Комарова Галина Михайлівна (1877 – 1938) – поетеса, член “Плеяди”, дочка М.Ф.Комарова, приятелька сестри Лесі Українки – Ольги.

Комарова Маргарита Михайлівна (1870 – 1929) – перекладачка, член “Плеяди”, дочка Комарова М.Ф., близька подруга Лесі Українки.

Красицький Фотій Степанович (1873 – 1944) – живописець і графік, педагог, автор учбових посібників з малювання, внучатий небіж Т. Г. Шевченка. Закінчив школу М. Мурашка у Києві, Петербурзьку Академію мистецтв (1901, учень І. Рєпіна). Освітою опікувались члени Старої громади, зокрема М. Лисенко. Викладав у Київському художньому інституті; член редакції сатиричного журналу “Шершень”. Твори: „Гість із Запоріжжя”, “Якби ви не панич», «У хаті шевця», «Жінки в полі», «Біля гаю» та ін.; портретів, Т.Г.Шевченка, Лесі Українки, Олени Пчілки, М. П. Старицького, Л. М. Старицької та ін.

Кримський Агатангел Юхимович  (1871 – 1942) – відомий вчений-філолог, сходознавець, історик, письменник і перекладач, один з організаторів АН України, з 1919 – академік, директор Інституту української наукової мови (тепер Інститут мовознавства ім. О.Потебні), професор Київського університету; друг Лесі Українки.

Лисенко Микола Віталійович (1842-1912) – основоположник української класичної музики, композитор, піаніст, диригент, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч. Близький приятель родини Косачів. Член “Старої Громади”.

Мержинський Сергій Костянтинович (1871-1901) – російський соціал-демократ, пропагандист марксизму в Києві і Мінську. Близький друг Лесі Українки.

Славінський Максим Антонович (1868-1945) – поет і перекладач, громадсько-політичний діяч, , журналіст і педагог, член “Плеяди”. Співавтор Лесі Українки у перекладах поезій Г. Гейне, її добрий приятель.

Старицький Михайло Петрович (1840-1904) – поет, прозаїк, драматург, театральний і громадський діяч, близький приятель родини Косачів. Освіту здобув у Київському університеті. Член “Старої Громади”. У 1883 р. очолив перший професійний український театр.

Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (1868-1941) –письменниця, драматург, перекладач, публіцист, літературний критик, член “Плеяди”, громадська діячка, дочка  М. П. Старицького, подруга Лесі Українки.

Старицька Марія Михайлівна (1865-1930) – актриса, режисер і педагог, дочка письменника М. П. Старицького, приятелька Лесі Українки.

Стешенко Іван Матвійович (1873-1918) – громадський і політичний діяч, письменник, перекладач, літературознавець, педагог, член “Плеяди”, Міністр освіти в Українській Народній Республіці (1918 р.).

Стешенко (Старицька) Оксана Михайлівна (1875-1942) –  дитяча письменниця, педагог, перекладач, громадський діяч, дочка М.П.Старицького. У 1897 році вийшла заміж за письменника І.М. Стешенка. Брала участь у роботі «Плеяди».

Труш Іван Іванович (1869 – 1941) – художник, критик, громадський діяч; чоловік кузини Лесі Українки Аріадни Драгоманової. Закінчив Краківську академію красних мистецтв. Твори: “Луки і поля”, “Квіти”, “Могила Т. Г. Шевченка в Каневі”, “Трембітарі” та ін.; на замовлення НТШ написав ряд портретів видатних діячів України, в т. ч. Лесі Українки, М. Лисенка, В. Антоновича, П. Житецького та ін.

Франко Іван Якович (1856-1916) – видатний український письменник, перекладач, публіцист, вчений, фольклорист-етнограф, громадсько-політичний діяч, друг родини Косачів.

Черняхівський Олександр Григорович (1869-1939) – професор Київського медичного інституту, гістолог; український культурний діяч, член “Плеяди”, перекладач; чоловік Л. М. Старицької-Черняхівської.

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники


Top