Музей видатних діячів української культури

Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського, Михайла Старицького






ПАМ’ЯТНІ ДАТИ

 

24 червня 1874 року на Полтавщині народився Іван Матвійович Стешенко — відомий громадський і політичний діяч, міністр освіти Української народної республіки (1917-1918), педагог і письменник.
Перші поетичні твори І. М. Стешенка були написані ще під час навчання у Полтавській гімназії. Пізніше, навчаючись в університеті Святого Володимира, Іван Стешенко увійшов до літературного об’єднання «Плеяда», засідання якого, як правило, відбувались в оселях Косачів (родина Лесі Українки), Лисенків і Старицьких. Знайомство з цими людьми виявилося для молодого поета доленосним, оскільки вплинуло не лише на його літературну творчість. З родини Старицьких походила і майбутня дружина Івана Стешенка, Оксана.
У фондовій збірці Музею зберігається частина архіву та речі Івана Матвійовича, передані його донькою Іриною Стешенко. Серед них: мисник для посуду, частина колекції кераміки, родинні фото, особисті документи та дві неопубліковані бібліографії творів І. М. Стешенка, в яких вказано 65 літературних праць письменника, надрукованих у період з 1893 по 1909 рр. в часописах «Правда», «Зоря», «Складка», «Киевская старина», «Научное образование», «Южные записки» тощо. Бібліографії є цінним, досі не введеним до наукового обігу джерелом для вивчення творчого доробку діяча.

Іван Стешенко

(З циклу «Співці волі»)

Народу рідного співці!
Ви, що за поклики високі
Тернові зносили вінці
Не роки, а тяжкі стороки!
Де ж ви тепер? Чому не чуть
Вогненних ваших слів навколо,
Щоб вірні їм на вільну путь
Пішли ми, знявши гордо чоло?
Прийшла пора…Ударив грім…
Знялось пожаром сонце волі,
І тліє в полум’ї новім
Кумир царський, прип’ятий долі…
Гей, уставайте ж ви, співці!
Вбирайте в іскри волі слово,
Несіть його в усі кінці,
Де все вас жде, де все готово.
Займайте душі до життя,
До боротьби за кращу долю.
Будіть порив, будіть знаття,
Як слід служить своєму полю!
І світлом ваших вільних слів,
Залитий в самих надрах духа,
Народ великих наших нив
Нового поклику послуха.
І по своїй тепер землі,
Де страждав довго він не всує
Забуде давнії жалі
І вічний рай собі збудує!

1917 р.

 

 

Поділитися в соц. мережах

Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal
Опубликовать в Одноклассники
Top